Перед нами незвична карта України, створена не в Києві, Львові чи іншому європейському місті, а в аргентинському Буенос-Айресі. Її назва подана іспанською — «Ukrainia. Tierras Cozacas», тобто «Україна. Козацькі землі».
Карта вийшла 1943 року, у розпал Другої світової війни. Вона показує не фактичні державні кордони того часу і не сучасну територію України, а значно ширшу політичну та етнографічну візію українського простору. Саме тому її варто розглядати не лише як географічний документ, а й як своєрідну декларацію української еміграції.
Основні характеристики карти
Автором зазначений інженер Б. Милинський — Ing. B. Mylinsky. Повного імені автора в каталозі не наведено.
Карту видали в Буенос-Айресі 1943 року. Її розмір становить 59 × 82 см, а масштаб — 1:3 300 000. Отже, одному сантиметру на карті приблизно відповідають 33 кілометри на місцевості.
Це була кишенькова складна карта: великий аркуш складався до формату приблизно 20 × 14 см і вкладався в окрему обкладинку. На звороті обкладинки було зазначено видавництво Edición “Perelom” — Semanario Ukrainiano Cultural e Informativo, тобто український культурно-інформаційний тижневик «Перелом».
Оцифрована копія карти сьогодні зберігається у David Rumsey Map Collection під каталожним номером 13328.002. Колекція Девіда Рамсі містить десятки тисяч оцифрованих карт, серед яких є велика кількість матеріалів, пов’язаних з Україною та Східною Європою.
Карта, створена далеко від України
Іспанська мова карти не випадкова. До середини XX століття в Аргентині вже існувала помітна українська громада. Перша організована хвиля української міграції почалася 1897 року, а протягом міжвоєнного періоду громада продовжувала зростати. Українці створювали культурні товариства, церкви, школи, видавництва й власну пресу.
Тижневик «Перелом» почав виходити в Буенос-Айресі 1943 року. Бібліографічні джерела характеризують його як українське культурно-інформаційне видання, матеріали якого друкували українською та іспанською мовами.
Карта, ймовірно, призначалася не лише для самих українських емігрантів. Вона мала пояснювати аргентинському та загалом іспаномовному читачеві, де розташована Україна, якими є її природні ресурси, де проживають українці та на які території українське еміграційне середовище вважало можливим поширювати історичні й етнографічні претензії.
Не державні кордони, а політична візія
Найпомітніша особливість карти — територія України значно більша за її сучасні міжнародно визнані кордони.
Золотистим кольором автор позначив простір, який охоплює не тільки землі сучасної України, а й частини територій, що сьогодні належать Польщі, Білорусі, Росії та Молдові. До України також включено Крим. У каталожному описі окремо згадуються Перемишль і Холм на заході, Гомель на півночі, Стародуб і Бєлгород на сході.
Це не означає, що такі кордони існували у 1943 році. Карта відображає уявлення її автора та видавців про «історично виправданий» український простір — територію, визначену не чинними державними межами, а історією заселення, мовою, етнічним складом і політичними прагненнями.
У цьому сенсі перед нами не звичайна політична карта, а карта-проєкт. Вона показує не те, якою Україна була, а те, якою її хотіли бачити представники певної частини української еміграції.
Український простір від Сяну до Дону
Основна територія України виділена ніжним золотистим кольором. На ній нанесені великі та середні міста, залізниці, автомобільні шляхи, річки, озера та гірські масиви.
На заході українська територія простягається за сучасний польсько-український кордон. До неї включені Холмщина та частина Перемишльщини — землі зі складною українсько-польською історією та змішаним населенням.
На півночі кордон проходить через території сучасної Білорусі. На сході український простір охоплює частину нинішніх Бєлгородської, Курської та Брянської областей Росії. Таке бачення спиралося на поширені в першій половині XX століття етнографічні карти, на яких українськомовне населення проживало далеко за межами Української РСР.
На півдні до України включено Крим і території між Дністром та Прутом. При цьому карта не обмежується власне Україною: навколо неї автор показує ширший пояс козацьких земель.
Козацькі республіки на сході та півдні
Назва «Козацькі землі» стосується не лише України. На схід і південний схід від неї виділено кілька окремих козацьких територій:
- Донську козацьку республіку;
- Кубанську козацьку республіку;
- Терську козацьку республіку;
- Астраханську козацьку республіку;
- Уральську козацьку республіку.
Ці утворення показані окремими кольорами та відокремлені одне від одного політичними межами. Вони не позначені як частини України, але утворюють навколо неї своєрідний пояс споріднених антиімперських або козацьких держав.
Таке оформлення відсилає до політичних проєктів періоду революцій та громадянської війни 1917–1922 років, коли на територіях колишньої Російської імперії виникали або проголошувалися різноманітні козацькі автономії та республіки. У реальності 1943 року цих держав уже не існувало, тому їхня поява на карті є ще одним доказом її програмного, а не суто довідкового характеру.
Особливе місце посідає Кубань. В українській еміграційній думці її часто пов’язували з Україною через історію чорноморського козацтва, переселення запорожців та значну частку українського населення. На карті Кубань не включена безпосередньо до України, але виразно відокремлена від Росії.
Шість додаткових карт і схем
Навколо основної карти розміщено шість тематичних вставок. Вони перетворюють видання зі звичайної географічної карти на невеликий довідник про Україну.
Серед додаткових матеріалів представлені:
- розташування України у Східній Європі;
- поширення українського населення;
- часові пояси Східної Європи;
- родовища паливних ресурсів;
- поклади корисних копалин;
- окремі економічні та демографічні характеристики.
Наявність цих схем має очевидну логіку. Автор не просто окреслює територію, а намагається довести, що Україна є великим, населеним і економічно життєздатним простором.
Карти вугілля, нафти, газу та мінеральних ресурсів підкреслюють промисловий потенціал Донбасу, Придніпров’я, Карпат і Причорномор’я. Демографічні вставки показують поширення українців за адміністративними кордонами радянських республік та сусідніх держав.
Для читача в Аргентині ці додаткові матеріали мали відповідати на просте запитання: що таке Україна і чому вона може претендувати на окреме державне існування?
Міста, дороги та природний рельєф
Попри політичний характер, карта має досить докладну географічну основу.
На ній позначені:
- столиці та великі міста;
- менші населені пункти;
- державні й регіональні кордони;
- основні автомобільні дороги;
- залізничні лінії;
- річки та озера;
- гірські системи;
- морське узбережжя.
Карпати, Кавказ та інші гірські території передані за допомогою світлотіньового рельєфу. Це створює об’єм і дозволяє краще зрозуміти фізичну географію регіону.
Кольори використовуються не лише декоративно. Вони відділяють Україну, сусідні держави, радянські території та проєктовані козацькі республіки. Завдяки цьому навіть людина, яка майже нічого не знала про Східну Європу, могла швидко прочитати основну політичну ідею карти.
Іспанська мова та українські назви
Усі пояснення, заголовки й легенди подані іспанською мовою. Водночас назви українських міст намагалися передавати латиницею ближче до української, а не російської вимови.
Цікава сама форма назви країни — Ukrania або Ukrainia. У сучасній іспанській мові нормативним є написання Ucrania. Використання літери K та форми, ближчої до українського слова «Україна», імовірно, було свідомим способом дистанціюватися від російської мовної традиції.
У верхньому лівому куті розміщено декоративний титульний блок із назвою карти та стилізованою українською символікою. Завдяки цьому видання одразу повідомляє читачеві: це карта, створена з української точки зору.
Чого на карті немає
На карті майже не відображена військова ситуація 1943 року.
Тут немає:
- ліній фронту;
- зон німецької та румунської окупації;
- кордонів Райхскомісаріату Україна;
- дистрикту Галичина;
- військових адміністрацій;
- напрямків наступу армій.
Це показово. Карта була видана під час війни, але не є військовою. Її автор дивиться за межі поточного конфлікту та намагається показати можливий післявоєнний устрій Східної Європи.
У 1943 році реальна Україна була ареною масштабних бойових дій, а її землі переходили з рук у руки. Натомість на карті Україна постає цілісною територією з чітко окресленими межами, власними ресурсами та системою сусідніх держав.
Карта як еміграційний політичний маніфест
Це видання складно назвати нейтральним. Воно має чітку політичну позицію.
Карта стверджує кілька основних ідей:
- Україна є не регіоном Росії чи СРСР, а окремою європейською країною.
- Її територія не повинна визначатися адміністративними кордонами Української РСР.
- Українці проживають на значно ширшій території, ніж офіційно визнана Україна.
- Україна має достатньо населення, природних ресурсів і транспортної інфраструктури для самостійного існування.
- Російський простір не є неподільним: на його півдні та сході можуть існувати окремі козацькі держави.
- Для української громади в Аргентині така карта була способом зберігати зв’язок із батьківщиною та водночас розповідати про українське питання суспільству, яке географічно перебувало дуже далеко від Європи.
Як сприймати цю карту сьогодні
Сучасному читачеві важливо не плутати три різні речі:
- міжнародно визнані кордони України;
- історичні території проживання українців;
- політичні територіальні проєкти українських організацій та еміграції.
Карта Милинського належить передусім до третьої категорії. Вона використовує етнографічні та історичні аргументи, але перетворює їх на конкретний політичний кордон.
Тому її не слід подавати як доказ того, що всі позначені території «належали Україні». Натомість вона є важливим джерелом для вивчення того, як частина української діаспори уявляла майбутню Україну в середині XX століття.
Не менш важливо, що ця візія була сформульована іспанською мовою й надрукована в Південній Америці. Українське питання тут виходить за межі Європи та стає частиною глобального інформаційного простору.
Історично-культурна важливість цієї карти
«Україна. Козацькі землі» — це одночасно географічна карта, політична програма, економічний довідник і пам’ятка української еміграційної культури.
Вона показує:
- як українська діаспора пояснювала іноземцям, що таке Україна;
- якими уявлялися її історичні та етнографічні межі;
- яке місце в цій картині займали Крим, Кубань, Дон і сусідні козацькі землі;
- як природні ресурси та населення використовувалися як аргументи на користь державності;
- як українська політична думка існувала навіть за тисячі кілометрів від самої України.
Перед нами не точний знімок політичної реальності 1943 року. Це карта бажаного майбутнього — Україна, якою її бачили представники еміграційного середовища в момент, коли майбутні кордони всієї Європи ще залишалися невизначеними.
Примітка щодо опису в цифровому каталозі
У розширеній примітці David Rumsey Map Collection є твердження, що до кінця 1943 року вся територія України нібито вже контролювалася радянськими військами. Це фактична помилка. Остаточне витіснення німецьких військ із території в межах сучасної України завершилося лише в жовтні 1944 року. Тому цю частину каталожного коментаря не варто переносити до публікації без виправлення.
